ОККД м.Чернівці

Шкала ABCD

Шкалу ABCD застосовують для прогнозування ризику інсульту протягом перших 7 днів після виникнення ТІА. Згідно з результатами досліджень, при оцінці за шкалою ABCD-6 ризик розвитку інсульту перевищує 30%, а при низьких оцінках – інсульт зазвичай не виникає. Шкала ABCD може бути застосована в рутинній клінічній практиці для виявлення осіб із високим ризиком розвитку інсульту, які потребують невідкладного обстеження і лікування.

У шкалі ABCD-2 порівняно зі шкалою ABCD врахована наявність у пацієнта діагнозу цукрового діабету. Згідно з результатами досліджень, оцінка за шкалою ABCD = 6–7 супроводжується високим ризиком розвитку інсульту (2-денний ризик >8%), оцінка 4–5 — помірним ризиком, оцінка 0–3 – низьким ризиком.

1.2. Оцінити ризик пролежнів та визначити тяжкість пролежнів за їх наявності.

1.3. Під час оцінювання ризику слід враховувати ФР, які можуть суттєво впливати на утворення пролежнів, зокрема:

• нутритивний стан (рівень гемоглобіну та преальбуміну, харчування, маса тіла);
• кровообіг у тканинах (ЦД, нестабільність гемодинаміки, низький АТ погіршують мікроциркуляцію та оксигенацію);
• зволоженість шкіри (сухість та надмірна вологість підвищують ризик виникнення пролежнів);
• тяжкість стану, супутні захворювання, похилий вік;порушення чутливості й температури тіла.

2. Догляд за шкірою.

2.1. Повертайте пацієнта таким чином, щоб він не лежав на тій ділянці тіла, де виникає почервоніння шкіри.

2.2. Не використовуйте масаж для профілактики пролежнів, а також уникайте сильного тертя шкіри, яке може викликати мікротравми та/чи запалення.

2.3. Суха шкіра є ФР розвитку пролежнів. Щоб знизити ризик пошкодження шкіри, не протирайте шкіру спиртовими розчинами, які містять камфору, діамантовий зелений, борну кислоту тощо та роб­лять шкіру сухою.

2.4. Використовуйте засоби для пом’якшення та зволоження шкіри, такі як олії, креми, лосьйони.

2.5. Уникайте надмірного зволоження та перегріву ділянок шкіри, оскільки ці чинники погіршують захисні властивості рогового шару.

3. Харчування пацієнтів із пролежнями.

3.1. Оцінювати нутритивний статус пацієнта з пролежнями необхідно на початку лікування та повторювати оцінювання в подальшому, особливо за відсутності позитивної динаміки щодо пролежнів.

3.2. З метою оцінювання нутритивного статусу та визначення необхідних втручань пацієнта з пролежнями, по можливості, має оглянути дієтолог.

3.3. Оцінювання нутритивного статусу включає визначення маси тіла та її втрати (>5% за 30 днів або >10% за 180 днів), можливості їсти самостійно, адекватності харчування та можливості для усунення дефіциту нутрієнтів.

3.4. Пацієнтам із поганим нутритивним станом та ризиком виникнення пролежнів щоденно рекомендується споживати:

• не менше 30−35 ккал на 1 кг маси тіла;
• білка 1,25−1,5 г/кг;
• 1 мл рідини на 1 споживану ккал.

3.5. Якщо харчові потреби пацієнта з поганим нутритивним станом та ризиком виникнення пролежнів неможливо забезпечити при звичайному харчуванні, слід розглянути використання змішаних харчових добавок із високим вмістом білка та інших цінних нутрієнтів (зокрема через назогастральний зонд чи гастростому) між прийомами їжі.

4. Положення тіла пацієнта у ліжку.

4.1. Необхідно уникати перебування пацієнта в положенні, при якому є прямий тиск на пролежні.

4.2. Для пацієнтів із високим ризиком розвитку пролежнів для зниження тиску на найбільш вразливі ділянки шкіри необхідно використовувати протипролежневі матраци.

4.3. Зміна положення тіла проводиться задля зменшення тривалості та рівня тиску на найбільш вразливі ділянки тіла.

4.4. У кожного пацієнта з підвищеним ризиком виникнення пролежнів слід розробити графік зміни положення тіла.

4.5. Змінювати положення тіла не рідше ніж 1 раз на 2–3 год, незалежно від якості матраца.

4.6. Необхідно уникати стискання, тертя та зсуву шкіри, під час зміни положення тіла використовувати допоміжні засоби.

4.7. Пацієнта слід піднімати, а не тягнути під час зміни положення тіла.

4.8. У разі високого ризику виникнення пролежнів пацієнта необхідно повертати кожні 1–2 год на 30−45°, укладаючи на один чи другий бік, спину або живіт (за відсутності протипоказань).

4.9. Уникати положень, в яких виникає значний тиск на вразливі ділянки тіла, зокрема на боці під кутом 90° або напівсидячи.

4.10. Коли пацієнт сидить, слід вибирати зручне положення, яке не обмежує рухів та знижує тиск на м’які тканини.

4.11. Не застосовуйте кільцеподібні засоби для підкладання під тіло та не наближайте впритул до пролежнів джерела тепла (радіатори, обігрівачі, грілки тощо), оскільки це може викликати мацерацію шкіри та уповільнювати загоєння.

4.12. Використовуйте підставку для ніг, якщо ноги пацієнта не торкаються землі при сидінні.

4.13. Оскільки в положенні сидячи площа опори порівняно невелика, тиск і, відповідно, ризик появи пролежнів підвищується, тому час сидіння без полегшення тиску має бути обмеженим.

4.14. Збільшуйте обсяг рухів та мобільність, наскільки це можливо.

4.15. Усім, хто бере участь у догляді за пацієнтом, слід надати інформацію про важливість зміни положення тіла для профілактики пролежнів, а також пояснити, як правильно змінювати положення тіла та які положення дозволяють запобігти появі пролежнів.

Лікування пролежнів при ішемічному інсульті

Обробка шкірних покривів та рани

1. Пролежні та шкіру навколо них слід промивати щоразу під час заміни пов’язки.

2. Чисті пролежні промивають фізіологічним розчином або питною водою. Пролежні з ознаками інфекції, некрозу, струпу слід промивати розчинами протимікробних засобів під тиском, щоб очистити рану.

3. Необхідно проводити відповідну дезінфекцію, щоб запобігти зараженню та поширенню інфекції у відділенні.

Заходи для очищення рани

1. Видалення нежиттєздатних тканин з дна чи країв пролежнів слід проводити, коли дозволяє стан пацієнта. Основні методи — хірургічне видалення, аутоліз, ферментне та механічне очищення.

2. Хірургічне очищення зазвичай використовують за наявності флуктуації, абсцесу, флегмони, сепсису. У разі відсутності ургентних показань необхідно використовувати аутоліз, ферментне чи механічне очищення рани.

3. Хірургічні втручання слід проводити особливо обережно у разі імунодефіциту, недостатності кровопостачання до нижніх кінцівок, лікування антикоагулянтами та за відсутності антибіотикотерапії у пацієнтів із сепсисом.

4. Під час та після очищення пролежня слід забезпечити відповідне знеболення. У подальшому рану необхідно оглядати щодня, щоб вчасно виявити ознаки інфекції та інші ускладнення.

Використання пов’язок

1. Пов’язку вибирають залежно від стану дна пролежня та шкіри навколо нього.

2. Слід розробити графік накладання та заміни пов’язок, дотримуючись рекомендацій виробників щодо способу використання і частоти заміни пов’язок.

3. Виберіть таку пов’язку, яка дозволить підтримувати дно пролежня вологим, а шкіру навколо нього – сухою.

4. Необхідно надавати перевагу сучасним пов’язкам (гідроколоїди, гідрогелі, гідроволокна, піни, плівки, альгінати, м’який силікон), які створюють кращі умови для загоєння пролежнів порівняно із традиційними матеріалами (марля, марля з парафіном, прості наклейки).

Діагностика та лікування інфекцій у пацієнтів з пролежнями

1. Ознаки гострого інфекційного ускладнення пролежня — запалення (почервоніння, підвищення температури тіла та/чи інфільтрація шкіри навколо пролежня, біль), крепітація, флуктуація чи гнійний ексудат.

2. Можлива також поява ознак системної інфекції (підвищення температури тіла, слабкість, збільшення лімфатичних вузлів), у осіб старечого віку – дезорієнтації та/чи делірію.

3. Рекомендується зробити мікробіологічне дослідження мазка з дна пролежня (ексудат, гній або струп як матеріал використовувати не слід).

4. Необхідно уникати місцевого застосування антибіотиків у зв’язку з алергічними реакціями, формуванням нечутливості та місцевим подразненням, яке уповільнює загоєння.

5. У разі неприємного запаху чи ана­еробної інфекції місцево можна застосовувати метронідазол.

6. Пацієнтам із клінічними ознаками поширення інфекції (флегмона, остеомієліт, системна запальна реакція, сепсис) слід призначити системні антибіотики з урахуванням чутливості та згідно з МТД.

Порушення дефекації та сечовипускання

1. Усіх пацієнтів з інсультом необхідно обстежити у приймальному відділенні щодо нетримання та затримки сечовипускання (без/з парадоксальним нетриманням сечі) і нетримання/затримки калу.

2. Пацієнти з інсультом і нетриманням сечі мають бути обстежені спеціально навченим персоналом із використанням стандартної функціональної оцінки.

Доведено, що:

1. Порушення випорожнення кишечнику та сечовипускання — поширені явища безпосередньо після інсульту.

2. Наявність порушення сечовипускання – поганий прогностичний фактор у відновленні після інсульту.

3. Основним заходом у пацієнтів із нетриманням сечі й калу є ретельний догляд.

4. Спеціальна тренувальна програма для сечового міхура може допомогти пацієнту в подальшому бути більш незалежним у побуті.

Дії лікаря

1. Ретельний сестринський догляд за пацієнтами з нетриманням сечі й калу в гострий період інсульту.

2. Слід уникати встановлення постійного сечового (уретрального) катетера, щонайменше в перші 48 год, якщо тільки затримка сечі не залишається. В іншому разі постійний сечовий катетер необхідно перевіряти щоденно і видалити одразу, як тільки це стане можливим.

3. Необхідно забезпечити ретельний догляд за функцією кишечнику в пацієнтів із персистуючою затримкою чи нетриманням калу.

Падіння пацієнтів з інсультом

Необхідно навчити персонал та родичів, які доглядають за пацієнтами або беруть участь у реабілітації, безпечному переміщенню пацієнтів з інсультом.

1. Падіння – загрозливе ускладнення, яке виникає у 25% пацієнтів, а у 5% пацієнтів можуть розвиватися тяжкі травми (переломи стегнової кістки, шийки стегнової кістки), які ускладнюють процес реабілітації.

2. Когнітивні порушення, депресія, порушення чутливості — основні ФР розвитку падінь.

3. Фізична реабілітація з використанням вправ, які відновлюють силу м’язів, та виконання вправ на рівновагу знижує ризик падінь.

Дії лікаря

1. Проведення фізичної реабілітації всіх пацієнтів з інсультом.

2. Навчання персоналу, який доглядає або бере участь у переміщенні пацієнта, прийомам переміщення та страхування хворих при виконанні фізичних вправ.

3. Медикаментозне лікування: призначення препаратів кальцію, бісфосфонатів здійснюють згідно з відповідними МТД.

4. Використання протекторів стегна у пацієнтів із високим ступенем ризику.